Викривачі: ті, хто намагаються викрити неправомірні діяння потребують законодавчого захисту
Листопад 05, 2018
Консультативна місія Європейського Союзу в Україні (КМЄС) закликає розробити та прийняти чітке законодавство щодо викривачів в Україні. Марк Ворт (на фото вище, ліворуч), якій є визнаним міжнародним експертом із питань викривання та співкоординатором «Коаліції щодо захисту викривачів південно-східної Європи», пояснює, чому концепція викривання є настільки важливою для реформ у таких країнах, як Україна.
Хто такі викривачі та чому викривання є важливим?
Викривач (анг. – “wistle blower”) – це людина, яка володіє інсайдерською інформацією про неправомірні дії або потенційний злочин, корупційні дії або загрозу життю (здоров’ю), яка виявляє таку інформацію та ділиться нею з державними органами, поліцією, слідчими агенціями або навіть зі ЗМІ, щоб ті спробували вирішити проблему.
Тож, фактично, у такому разі мова завжди йде про внутрішню ситуацію в організації?
Саме так. Це не те саме, коли хтось бачить, що у сусіда пожежа і викликає рятувальників. Викривач – це унікальний свідок злочину, який, виконуючи свою щоденну роботу (а більшість порушень стаються якраз під час робочого процесу), виявляє щось цілком випадково, наприклад: крадіжку грошей, неякісну їжу, забруднену воду чи повітря, зловживання в дитсадку, тощо. Саме працівники повідомляють про переважну більшість правопорушень та небезпек, а згодом передають отриману інформацію органам влади, які можуть спробувати вирішити проблему.
Тож ми говоримо все-таки про приватний чи державний сектор?
І той, і інший насправді. А це: співробітники міністерств, працівники великих корпорацій, працівники неприбуткових організацій. Якщо працівник має інформацію про якісь порушення, він повинен знати, що захищений, у разі якщо він вирішить повідомить про це. Проблема в тому, що порушення часто приховуються в організаціях, корупційні діяння прикриваються керівництвом; тому хтось повинен не побоятись повідомити про це в інтересах суспільства. Саме це і є функція викривача.
Хіба не правда, що більшість, знаючи про певні порушення, буде боятись повідомити про них із міркувань ризиків втратити роботу?
Саме так.Більшість із тих, хто повідомляє про виявлені в їхніх організаціях порушення, стають жертвами відплати – їх звільняють, переслідують, їм погрожують фізичною розправою. Тож, законодавство повинне забезпечувати правовий та фізичний захист викривачів, щоб убезпечити їх від наслідків на роботі, так само як від персональних та фізичних наслідків.
Так чому загалом викривання корупції та захист викривачів корупції є важливим для будь-якого суспільства чи держави?
Воно є важливим, оскільки сучасний досвід, на жаль, говорить про те, що ані державні структури, ані приватні компанії, не можуть або не хочуть самостійно вирішувати власні проблеми. Якби всі державні органи працювали чесно та прозоро, не було б потреби у викривачах, оскільки система сама би самоочищалась. Але в боротьбі за владу та прибутки ставки стали настільки високими, що корупція лише процвітає, оскільки керівники не хочуть відповідати за скоєне. Натомість хочуть продовжувати заробляти гроші та розширювати владу. Тому саме рядові працівники мали би викривати ці негативні діяння, оскільки і держустанови, і бізнес показали свою нездатність до саморегуляції.
Але, якщо в державі запроваджуються інструменти захисту викривачів, чи можуть працівники зловживати ними, якщо їм щось не подобається на роботі, навіть якщо це цілковита дрібниця? Чи не є загрозою такі потенційні маніпуляції?
Не думаю. Оскільки такі можливості існують і сьогодні. Люди можуть викликати поліцію і хибно повідомити про злочин. Законодавство про захист викривачів захищає тих, хто діляться інформацією з добрими намірами.
Але як знати, що у працівника добрі чи злі наміри?
Ми не дивимось на мотиви. Насправді ж, незалежно від того працюєте ви у державному чи приватному секторі, якщо ви бачите, що там панує корупція, звичайно, що вас це засмутить і розчарує. Тому мотиви не мають значення. Якщо хтось повідомляє про злочин, само собою зрозуміло, що такі особи повинні бути захищеними. З іншого боку, ті, хто повідомляють неправдиві дані, не повинні захищатись та повинні нести повну відповідальність згідно із законодавством про наклеп. Закони для захисту викривачів повинні захищати тих, хто володіє правдивою інформацією про правопорушення, що мають місце. У реальному житті ми спостерігаємо, що дуже мало повідомлень викривачів має за собою злі наміри або є неточними. Таку інформацію поширюють ті, хто не долюблюють викривачів та прагнуть продовжувати процвітати на корупції, які не хочуть, щоб громадяни мали права. Тому, проти таких законів виступають корумповані чиновники, бізнесмени, які б хотіли продовжувати вчиняти незаконні дії. Тому цілком зрозуміло, що вони намагатимуться вдаватися до наклепів, звинувачуючи викривачів у бажанні оговорити та помститись.
Люди доволі часто плутають поняття «викривання корупції», «інформування» та «захист свідків». У чому полягає різниця між ними?
Захист свідків існує для тих, хто офіційно стає свідком у кримінальному провадженні. Більшість викривачів у цьому сенсі не стають свідками. Викривачам корупції зазвичай потрібен захист від звільнення з роботи. Ми бачимо, що переважна більшість викривачів (до 90%) зазнає різного роду цькувань на роботі або їх звільняють, переводять. Тому це зовсім не те саме, що й захист свідків.
Чи бачите ви якісь особливості викривання в контексті правоохоронних органів?
Поліція завжди покладалась на «інформаторів». Тому немає нічого дивного в тому, що громадяни повідомляють поліції про те, що бачать. Ми говоримо лише про додатковий захист, оскільки протягом останніх 20-30 років, коли громадяни відчули більшу свободу у викриванні, ми спостерігаємо реваншизм по відношенню до працівників, які все частіше повідомляють про корупцію. Тож закон про захист викривачів – це лише відповідь на зміни щодо ролі громадян завдяки інтернету, новим технологіям, зростанню невдоволення корупцією у всьому світі. Тепер люди все більше вірять, що вони можуть допомогти зупинити корупцію. Тож те, що окремий громадянин може зупинити корупцію, викрити шахрайство, незаконне збагачення та політичну корупцію є новим явищем. Так само як і реваншизм. Тому й захист викривачів є новим явищем.
Чи є таки країни, де системи захисту викривачів можна назвати еталонними?
Звичайно. Багато європейських країн, зокрема. Гарна програма у Сполучених Штатах, в Ірландії, Сербії, Великобританії, Австралії, Південній Кореї, Південноафриканській республіці. Я б сказав, що є десь 20 країн з якісним законодавством щодо викривання. У багатьох з них система не працює так якісно, як повинна, тому ми й пропагуємо належне застосування законодавства, щоб воно в жодному разі не слугувало пасткою. Найгірший сценарій, коли приймається відповідний закон, громадянин думає, що він захищений від переслідування, повідомляє про корупцію, але йому ніхто не допомагає, тому він втрачає усе.
Тож якими повинні бути перші кроки України, у якої наразі немає спеціалізованого законодавства про захист викривачів?
Мені здається, що спочатку Україні, як і будь-якій інші країні, слід виявити, де існують корупційні ризики: у яких галузях, сферах, прошарках суспільства, – та розробити довкола цього законопроект. Наприклад, якщо є проблеми в сфері охорони здоров’я, можливо, варто розробити спеціальну систему, щоб громадяни могли повідомляти про порушення та погане лікування. Я б рекомендував створювати дуже потужні системи, щоб громадяни могли повідомляти про злочини анонімно, щоб вони могли почуватись захищеними та ніхто б не знав, хто повідомив про злочин.
І насамкінець: чи вважаєте ви, що такі люди як Едвард Сноуден та Челсі Меннінг повинні стати зразками викривання?
Мені здається, що, незалежно від того, що ви думаєте про них, як про особистостей, про те, що і як вони зробили, більшість людей по всьому світу сприймають їх героями та тими, хто пішов проти системи.
Тож, як мінімум, вони привернули увагу до викривання?
Однозначно. Особливо Едвард Сноуден у 2013 році, завдяки якому термін «викривання» увійшов у вжиток у всіх країнах. Тож, подобається вам Сноуден чи ні, але він започаткував нове культурне розуміння та громадське визнання того, як навіть одна людина може стати початком величезних змін на краще у всьому світі.
КМЄС проактивно допомагає українській владі в розробці законодавства про викривачів, проте Консультативна місія ЄС не може втручатися в окремі випадки.
