“Люди знають, що ми тут, на місці, і готові їм допомогти”
Листопад 20, 2023
Дмитро Гринчак обійняв посаду начальника Ізюмського райвідділу поліції у жовтні минулого року, невдовзі після звільнення міста від російської окупації. До цього призначення він обіймав посаду начальника слідчого управління суміжного Чугуївського району.
Його попередній досвід познайомив його з похмурими реаліями війни, враховуючи те, що Харківська область зазнавала постійних обстрілів, а деякі райони перебували в окупації майже з початку повномасштабного вторгнення.
Під час нашого чергового візиту до Ізюма ми мали змогу обговорити його перші дні після призначення, поточні виклики, з якими він стикається, та спільні зусилля з міжнародними партнерами..
– Вам запропонували очолити Ізюмську поліцію майже відразу після звільнення міста. Що вразило найбільше, коли ви сюди приїхали?
– Місто було дуже зруйнованим. Особливо житлова забудова. Коли я розмовляв з військовими, які брали участь в боях за різні наші міста, то вони казали, що житлова забудова в Ізюмі була напевно однією з найбільш зруйнованих порівняно з тим, що їм довелось бачити.
– На момент деокупації Ізюму вже була Буча, Ірпінь. Весь світ вже жахнувся від побачених звірств, які творили російські військові під час окупації. Чи перевершило те, що ви побачили тут в Ізюмі, Ваші особисті очікування?
– Я не був тут в Ізюмі під час окупації, але я працював у Чугуївському районі, який також частково був окупованим. То ж, що очікувати я більш-менш розумів. Як приклад можу привести місто Вовчанськ (населений пункт в Чугуївському районі – ред.), що перебувало під окупацією понад півроку і було звільнене приблизно тоді ж, що й Ізюм. Та і сам Чугуївський район постійно був під ворожими обстрілами. Ми постійно виїжджали на місця руйнувань. Хоч з Ізюмом, звичайно Чугуїв не зрівняється.
– Що робили в перший день свого приїзду в Ізюм?
– Я познайомився з особовим складом, подивився локації, де нас розмістили. Довелося почати працювати в умовах, коли особового складу залишилось десь відсотків 50, будівлі немає, техніки немає – взагалі нічого немає.
Навпроти колишнього райвідділку є магазин будівельних матеріалів. Там ми змогли знайти три кімнати. І ще одну кімнату вдалося знайти в іншій локації. Оце і був в нас весь райвідділок. Пізніше ми знайшли цю будівлю, в якій знаходимось зараз. Привели її до ладу. Але тут в травні був прильот. Тож знову довелося відновлювати. З допомогою місцевої влади залатали кришу, щоб не протікало, і тепер працюємо.
– А що сталося з колишнім приміщенням райвідділку?
– Його знищили прицільним вогнем окупанти. А в тій частині, де щось залишилось – була катівня, яка після звільнення стала місцем злочину. Тепер це місце ми використовуємо для навчання молодих правоохоронців, які будуть займатися розслідуванням воєнних злочинів. Бо до повномасштабного вторгнення в нас такого досвіду не було, а тепер ці навички, на жаль, стали дуже затребувані правоохоронцями з різних органів, які працюють на звільнених територіях.
– Ви зазначили, що залишилась лише половина від особового складу. Вдалося набрати людей і звідки їх брали?
– На разі ситуація більш-менш стабілізувалася. Багато людей, які зі мною працювали раніше – і в Харкові, і в Чугуєві, і в інших місцях – перейшли сюди. Це десь половина чинного керівного складу. А інших набирали в результаті відкритих конкурсів. Брали випускників університетів внутрішніх справ – молодь, яка ще не має достатньо досвіду, але має бажання вчитися.
– А як справляєтесь з проблемою наявності мін? Бо ми коли їхали по місту, то бачили, що навіть в межах міста досі ще є огороджені зони в житлових кварталах, де заборонено ходити через можливу мінну небезпеку.
– Нам допомагають два екіпажи вибухотехників, які долучені до нас як додані підрозділи. Бо проблема дійсно серйозна. Ті, хто повертаються додому, дуже часто в себе на подвір’ях знаходять вибухонебезпечні предмети. І викликають нас на допомогу. Багато звертається до нас місцева влада, бо, наприклад, їм треба встановити котельні. А перед тим необхідно перевірити прилеглу територію на наявність мін та інших вибухонебезпечних предметів. От як раз для цього з нами співпрацюють додані підрозділи з інших регіонів і, звичайно, ДСНС.
– І як Ваше особисте відчуття, люди зараз поліції довіряють?
– Я думаю, що так.
– Тобто вони йдуть до вас за допомогою, не бояться?
– Зараз так. Нам вдається потроху змінювати сприйняття поліції громадянами. Мені здається, що люди вже зрозуміли, що поліції можна довіряти. Нам важливо, щоб люди до нас зверталися, не боялися, знали, що ми тут, на місці, і ми допомагаємо.
– Як підтримують вас міжнародні партнери?
– Головна проблема для нас – це втрати, які ми понесли, як в людях, так і в матеріально-технічному забезпеченні. Тому вирішити всі наші потреби зараз дуже складно. Бо, як я вже казав, в нас після звільнення регіону не лишилось нічого.
Тож зараз нам треба наше власне приміщення, в якому можна працювати. По-друге, нам потрібно обладнання для роботи. І ми дуже вдячні КМЄС, що в рамках пілотного проєкту, нам привезли ноутбуки, флешки, що значно полегшує нашу роботу. Ця допомога дозволяє мені забезпечити необхідним обладнанням майже всіх працівників, які працюють з документами.
– Стосовно розслідування воєнних злочинів. Ізюм в цьому контексті є одним з найбільших місць злочинів в Україні. Також продовжуються постійні обстріли міста. Як ви справляєтесь з таким навантаженням? Вистачає людей, щоб і розслідувати воєнні злочини, і займатися так само іншою звичною роботою?
– У нас є окремий слідчий, який займається саме воєнними злочинами. На руйнування і на огляди місць події ми виділили спеціальну групу. І за місяць ми десь 100-150 воєнних злочинів оформляємо. Оскільки об’єм роботи дійсно великий, то звертаємось по допомогу до наших колег з Харкова. До нас прикомандировують 2-3 слідчих зі слідчого управління Харкова, які нам допомагають у розслідуваннях.
– Чи є різниця в тому як проводити документування та розслідування воєнних злочинів?
– За цей час наші слідчі вже навчилися, як працювати на місці воєнних злочинів. Звичайно, допомогли і тренінги, які проводила КМЄС з цієї тематики. Я переконаний, що наші поліцейські зараз дуже якісно виконують свою роботу. На жаль, практики дуже багато.
-Які тренінги Місії були особливо корисні для ваших працівників?
– Особливо хочу відзначити тренінг з психологічної підтримки, який нещодавно проводила Місія. Оскільки всі ці жахіття, свідками чого ми стаємо кожного дня, все одно відкладаються в голові. Це створює психологічне навантаження на всіх нас. І треба вміти справлятися з цим. Найстрашніше – це відкладений ефект цього стресу. Тому дуже важливо знати, як його визначити та подолати, щоб запобігти його наслідкам у майбутньому.
