Хто і як має компенсувати шкоду потерпілим від злочинів на ґрунті насилля
Жовтень 23, 2017
У 2016 році в Україні було 11500 потерпілих від насильницьких злочинів. Статистика досить жахлива, не кажучи вже про те, що це означає для постраждалих осіб. Насильницький злочин – це термін, який охоплює широке коло злочинних дій, включаючи вбивство, тілесні ушкодження, сексуальне та фізичне насильство.
Частіше за все, наслідки цих злочинів для потерпілих тривають протягом всього життя. Враховуючи тривалі фізичні, психологічні та дуже часто фінансові наслідки для потерпілих, вони повинні отримати відшкодування. Однак часто такі потерпілі в Україні отримують незначне або ж не отримують жодного відшкодування.
Чому потрібен держмеханізм відшкодування шкоди
Уявіть собі ситуацію: грабіжники вдираються в чийсь будинок, щоб викрасти гроші. Вони наштовхуються на власника будинку, і після конфронтації вбивають його. У хазяїна була сім’я, яка не тільки втратила рідну людину, а й головне джерело доходу сім’ї. Після завершення розслідування сім’я подає так званий “цивільний позов” (вимогу про відшкодування шкоди) до грабіжників, які були ідентифіковані та затримані. Після того, як їх засуджено, сім’я отримує рішення суду. Суд присуджує їм 300 000 грн моральної шкоди та 20 000 матеріальної шкоди.
Грабіжники кажуть, що вони не мають грошей, щоб відшкодувати цю шкоду. Державна виконавча служба встановлює чи є це правдою. Виявляється, що, дійсно – злочинці не мають жодного майна, автомобілів, нічого, що можна було б використати для відшкодування. До речі, згідно зі статистикою, насильницькі злочини найчастіше вчиняються саме малозабезпеченими особами.
Якщо засуджений немає майна, то єдиною можливістю отримати від грабіжників компенсацію відповідно до закону буде їхнє бажання працювати у в’язниці. В такому разі частина їхньої зарплати повинна відраховуватися для потерпілих. На практиці відрахування є невеликим – 10, 20 гривень або, у кращому випадку, 100-200 гривень на місяць. Більш того, навіть ці невеликі суми часто не можуть бути стягнені через брак роботи у в’язницях.
Окреслений випадок припускає, що грабіжників встановлено. Однак ситуація є ще більш трагічною, якщо грабіжників взагалі не було знайдено або якщо грабіжник діяв сам, і виявилось, що його не можна було притягнути до кримінальної відповідальності внаслідок, наприклад, психічного захворювання.
Ситуація в ЄС
Ситуація щодо компенсації потерпілим від насильницьких злочинів у Євросоюзі різниться. Але існує одна спільна риса: визнання того, що держава відіграє певну роль у відновленні прав потерпілих. Це означає, що якщо потерпілий не отримає відшкодування шкоди від злочинця, він отримає хоча б її частину від держави. Компенсація буде забезпечена через спеціальний компенсаційний механізм для потерпілих або фонд. Існує також важлива особливість існуючих компенсаційних механізмів: вони передбачають можливість отримання компенсації до моменту засудження правопорушника. Це допомагає впоратись з першими негативними наслідками злочину та отримати психологічну допомогу, кошти для медичних витрат (якщо жертва отримала травми та вижила) або навіть витрат на поховання.
Ідея полягає в тому, що держава певною мірою відповідальна за злочин, що стався. Можливо, не спрацювала її політика з попередження злочинності чи система кримінальної юстиції. Звичайно, держава не повністю відповідає за те, що сталося, але причинний зв’язок завжди можна прослідкувати тією чи іншою мірою. Це одна з ідей, на яких ґрунтуються державні компенсаційні механізми.
Ситуація в Україні
В Україні відсутній державний механізм відшкодування шкоди жертвам насильницьких злочинів. Норми Цивільного кодексу в цьому сенсі суперечливі і практично не працюють. Стаття 1177 ЦК посилається на спеціальний закон, який повинен встановити порядок того, як держава має компенсувати шкоду, заподіяну здоров’ю або життю злочином. Проте цей закон не був прийнятий до цих пір. У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів, яка мала б зобов’язати Україну створити державний компенсаційний механізм для жертв насильницьких злочинів. Однак згодом Конвенція не була ратифікована, а це означає, що Україна не має міжнародного зобов’язання створювати механізм компенсації. Основною причиною цього є брак фінансування.
Звідки можна взяти кошти
За нашими попередніми підрахунками, мінімальна сума для встановлення державного механізму компенсації складе приблизно 200-300 млн гривень. Враховуючи контекст злочинів, що спрямовані проти життя та здоров’я, за які відшкодовуватиме шкоду фонд, це не такі значні кошти. Крім того, система кримінального правосуддя часто оцінюється громадянами на підставі того, як вона ставиться до жертв злочинів. З цієї точки зору, це лише скромна ціна, яку треба заплатити за підвищення довіри суспільства до системи кримінальної юстиції в Україні.
Звідки взяти кошти?
Окрім фінансування із держбюджету, механізм може бути профінансований за рахунок таких покарань як штраф та виправні роботи (щомісячне відрахування частини заробітної плати правопорушників до державного бюджету). Оскільки цього може виявитися недостатньо, іншим варіантом, запропонованим Консультативною місією ЄС в Україні (EUAM), є механізм, який працює у Швеції: усі засуджені у кримінальних справах, мають зробити невеликий внесок у фонд компенсації потерпілим. Ці внески забезпечують належне фінансування компенсаційного механізму, а фінансовий тягар для засуджених є відносно незначним.
Наступні кроки
Консультативна місія Європейського Союзу (КМЄС) працює над проблемою вже кілька років. У 2015 році ми порадили урядові ратифікувати Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів та включити відповідні положення до Національного плану дій щодо прав людини на 2015-2020 роки для створення державного фонду відшкодування шкоди потерпілим. Після цього Міністерство юстиції підготувало проект закону про створення державного механізму компенсації.
Було багато дискусій про те, як має виглядати цей механізм: кому слід відшкодовувати, розміри відшкодування, кому відмовляти у ньому. КМЄС надала свій висновок щодо цих питань Міністерству юстиції, і він був успішно врахований у законопроекті. У майбутньому точні суми компенсації повинні бути встановлені Кабміном. У будь-якому випадку, сам по собі законопроект не гарантує, що механізм компенсації таки буде створено. У 2007 році Міністерство юстиції вже намагалось ініціювати подібний законопроект. Тоді він не був схвалений Міністерством фінансів через брак ресурсів у державному бюджеті.
Теперішній законопроект ризикує мати подібну долю, хоча новий варіант є більш виваженим, оскільки пропонує додаткові джерела фінансування. Тим часом понад 10 000 потерпілих щороку залишаються без підтримки. Тому ми наполегливо закликаємо наших партнерів в українському уряді серйозно взятись за цю проблему у пріоритетному порядку.
Опубліковано в Українській правді 23 жовтня 2017 року
