Україна 25 років потому: складне розставання зі старими звичками
Серпень 25, 2016
Ця колонка була видана Українською Правдою 24 серпня 2016.
Щоб дізнатися більше про місто, потрібно в ньому якось загубитися. Навряд чи ви запамятаєте, як вийшли з лабіринту незнайомих вулиць. Однак, в памяті залишиться відчуття: почувалися ви в безпеці чи ні.
Я приїхав до Києва в лютому 2016 року. Зізнаюся, загубитися в українській столиці складно. Тут не тільки покажуть дорогу, але й кілька разів перепитають, чи зрозуміли ви правильний маршрут.
Але чи почуваються в безпеці самі українці?
Моя батьківщина – Литва, як і Україна, стала незалежною чверть століття тому.
Історія наших країн багато в чому схожа: зачинивши двері в радянське минуле, вони спрямували погляди на Захід. Обидві країни переживають турбулентність реформ, незмінним залишається і бажання громадян опинитися в “прекрасному далеко” вже сьогодні, а ще краще – учора.
Україна сплатила велику ціну за свою незалежність. Однак, чи таким бачили громадяни майбутнє своєї країни чверть століття тому?
Консультативна місія Європейського Союзу (EUAM), яку я очолюю, була направлена до України майже два роки тому на запрошення українського уряду. Цей крок став відповіддю ЄС на кризу, що виникла після подій 2014 року.
Завдання місії – допомагати з реформуванням цивільного сектору безпеки. Простими словами – наблизити до європейських практик роботу поліції, прокуратури, судів, інших правоохоронних органів та установ системи верховенства права.
Верховенство права – обємне поняття, маніпулювати яким, переслідуючи тих, хто не до вподоби або не поділився, – погана практика. Без верховенства права механізм рано чи пізно зазнає системний збій, приховати який не допоможе жодне “проєвропейське” гасло.
Воля українців і велике бажання змін дали змогу створити в країні нові антикорупційні органи, яким Консультативна місія ЄС надає всебічну підтримку.
Реформи почалися в МВС, Національній поліції, судовій системі. Швидкість і якість змін зазвичай викликають критику в суспільстві, однак реформи, що розпочалися, це – крок і, безумовно, вперед.
Європейський Союз надає і надаватиме допомогу Україні в реформуванні.
Однак, для того, щоб зміни були успішними, зокрема в секторі цивільної безпеки, необхідні не тільки гроші міжнародних донорів, але й політична воля. Лише декларації про європейські прагнення без конкретних дій – недостатньо, як для громадян країни, так і для міжнародного співтовариства.
За 25 років незалежності українцям довелося пройти складний шлях. Виросло покоління вільних людей з вільним мисленням, сформувалося активне громадянське суспільство. Зазнала змін і державна система.
Однак заміна деяких механізмів – це лише косметичний ремонт, після якого все одно доведеться робити капітальний.
Корупція в Україні так глибоко вїлася в систему, що стала її невідємною частиною, вона чи не найстабільніша складова української державної машини з часів Радянського Союзу. Суспільство наполегливо вимагає змін, ігнорувати це неможливо.
Міжнародні донори, спостерігаючи за пробуксовкою реформ: міжвідомчими війнами, неповноцінним запуском системи електронного декларування – роблять свої висновки.
Стратегічне планування і координація реформ, чітка послідовність реалізації, розрахунок ризиків та очікуваних результатів, створення стабільних і професійних правоохоронних структур, прозорість і, головне, політична воля на всіх рівнях щодо прийняття життєво важливих рішень – ось що потрібно для країни. Лише фінансова допомога Заходу проблем не вирішить.
Система має служити громадянам, а не навпаки.
Однак, кожен громадянин, незалежно від свого соціального статусу, положення, політичних переконань або матеріального забезпечення повинен розуміти, що в державі існують не тільки права людини – але й обовязки громадянина, повага до іншої думки, взаємодопомога і емпатія.
На сьогоднішньому етапі розвитку України симуляція реформ неприйнятна. Доказів цьому в новітній історії країни більш, ніж достатньо.
Так чи будуть почуватися в безпеці громадяни країни, де, як і 25 років тому, існують подвійні стандарти, надають перевагу призначенню на посади “своїх”, де новини про корупційні скандали, у центрі яких люди в мантіях або погонах, сприймаються як рутина? Навряд чи.
Я і мої колеги з Консультативної місії Європейського Союзу сподіваємося, що зусилля країн-ЄС з реформування громадського сектору безпеки України не виявляться марними і будуть підтримані як звичайними громадянами, так і владою країни.
Дуже хочеться вірити, що за 25 років, наступного ювілею незалежності – українці побачать свою країну такою, якої сьогодні прагнуть. Варто також памятати, що успіх всіх компаній, організацій, обєднань, великих чи маленьких країн, визначається людьми, а також їхньою вірою в те, що вони роблять.
