Права людини, гендерні питання та робота поліції – інтерв’ю з експертами КМЄС Сарі Раутарінта та Олександрою Зуб
Жовтень 18, 2016
Протягом літа 2016 року та до кінця року Консультативна місія ЄС в Україні (КМЄС) реалізовує програму тренінгів щодо взаємодії поліції з громадою для співробітників Національної поліції. До закінчення програми у 2017 році планується охопити всі обласні центри в Україні. Тренінги розраховані на 2 тижні, в рамках яких радник та тренер з питань прав людини Сарі Раутаріна та фахівець з тренінгів з питань прав людини Олександра Зуб на спеціальних сесіях, що тривають по пів-дня, розповідають про права людини та гендерні питання.
У цьому інтерв’ю, Сарі, яка є офіцером фінської поліції, та Олександра, досвідчений експерт з України з питань прав людини ставлять під сумнів, чи є захист прав людини основним обов’язком офіцера поліції. Сарі наголошує на тому, що вона не просто «дамочка в капелюшку», яку направили розповідати про якісь абстрактні поняття, а – офіцер поліції з багаторічним досвідом, яка добре розуміє потреби учасників тренінгів – українських поліцейських. Обговорення практичних проблем, з якими поліцейські стикаються в буденній роботі, є наріжною темою тренінгів.
 Сарі РАУТАРІНТА Радник та тренер з питань прав людини |
 Олександра ЗУБ Фахівець з тренінгів з питань прав людини |
Яку роль відіграють права людини в роботі поліції?
Сарі: Захист прав людини – основа роботи поліції. Це – найбазовіше завдання поліцейського. Поліцейський, що порушує права людини, – поганий поліцейський.
Свої тренінги ми розпочинаємо, просячи учасників назвати ті права людини, які вони поважають найбільше. У відповідь, як правило, прогнозовано чуємо про право на життя, свободу слова, право на мирні зібрання, право на освіту тощо.
Тоді ми запитуємо, які з прав, на їхню думку, є абсолютними. І майже завжди відповіддю є право на життя. Але справа у тому, що будь-який діючий офіцер поліції, тобто всі, присутні в кабінеті, окрім Олександри, за певних обставин в екстремальних ситуаціях, відповідно до українського та міжнародного законодавства, мають право відбирати життя.
Це – серйозна відповідальність. І тому, що суспільство наділило поліцейських такими повноваженнями, обізнаність щодо прав людини є основою основ. Держава, в якій офіцери поліції не поважають права людини, приречена на невдачу. Наслідки такої політики я особисто бачила і в Дарфурі (Судан), і в Афганістані.
Тож абсолютних прав не існує?
Сарі: Насправді їх два: 1) право на відсутність катувань, жорстокого та нелюдського поводження та 2) абсолютна заборона рабства. Ці права мусять бути непорушними за будь-яких обставин. Інші права можуть бути обмежені за обставин, визначених законом.
Олександра: Основним елементом курсу є тлумачення українського законодавства про права людини. Це спричиняє жваві дискусії стосовно того, що дозволено, а що – ні. Наприклад, яку силу можна застосовувати для затримання особи, що нападає на вас? Яка різниця між законним затриманням громадянина і катуваннями? Ми намагаємося, щоб наші заняття були максимально інтерактивними, а весь курс побудований за принципом, в центрі якого – слухач. Нікому не подобається цілими днями банально слухати про щось.
Як на це реагували учасники?
Сарі: В рамках базових навчань патрульних поліцейських інструктують щодо прав людини лише 2 години. Багато офіцерів поліції зауважили, що хотіли би більше знати про стандарти дотримання прав людини, що б допомагало їм належним чином виконувати свою роботу. Найбільше мені сподобалась відповідь одного досвідченого поліцейського: «Ви змусили нас захотіти стати кращими поліцейськими». Тож я би сказала, що реакція слухачів була позитивною.
За міжнародними експертами закріпилась репутація давати лише загальні презентації. Але я не просто «дамочка в капелюшку». Я – офіцер поліції з 20-річним досвідом та дипломом магістра з міжнародного законодавства про права людини. Учасники тренінгів добре сприймають це, оскільки я розмовляю з ними зрозумілими їм термінами.
Олександра: Мені здається, що те, що Сарі – досвідчена жінка-поліцейський також відкриває корисну гендерну точку зору. 30% патрульних – жінки, тож вести розмову про виклики в роботі саме крізь призму гендерних питань є корисним як для чоловіків, так і жінок-поліцейських.
А що на практиці означає гендерна точка зору?
Сарі: Я би почала з того, що не є гендерною точкою зору. Іноді ми чуємо про те, що було би краще, якби жінки-поліцейські розбороняли чоловічі бійки, тому що у них це краще виходить. Але не в усіх чоловіків погані міжособистісні та комунікаційні навички, як і не усі жінки – вроджені переговорники. Коли я була молодшою, старші колеги просили мене виїжджати на виклики про побутові конфлікти. Але часто, якщо чоловік б’є свою дружину, останнє, що б він хотів побачити в той момент, — іншу жінку поруч.
Гендерна точка зору – це обізнаність про те, як стать впливає на наші рішення та спілкування, у тому числі упередження. Розгляд справи про напад з метою зґвалтування повинен, в першу чергу, починатися з того, чи було порушено закон, а не з того, у що була одягнена жертва або чи був нападник під дією алкоголю тощо. Ми навчаємо наших слухачів відкидати будь-які упередження та аналізувати ситуації відповідно та виключно відповідно до закону.
Боюсь, що в Україні, де протягом десятиліть переважала культура, в якій домінував чоловік, жінки-поліцейські позбавлені можливості вдосконалювати свої вміння. У конфліктних ситуаціях видно, що чоловіки-поліцейські вважають за обов’язок захистити колегу-жінку, але це водночас позбавляє жінок-поліцейських здобувати власний практичний досвід. Партнерство поліцейських повинно бути рівноправним. Саме про такі речі я розповідаю, коли ми ведемо мову про гендерну точку зору.
Олександра: Погляд крізь призму гендерy та прав людини відкриває очі на багато речей. Сарі розповіла про гендерну точку зору, то ж я зачеплю інші. На заняттях, зокрема, було підняте питання меншин. Можна почути, як офіцери поліції запитують себе, чи знають вони про приналежність своїх колег до якихось меншин. Саме для таких дискусій, заради пропагування розуміння того, що ми живемо в розмаїтому суспільстві, і проводяться такі тренінги.
Що вам найбільше сподобалося в тренінгах?
Олександра: Безумовно – інтерактивна робота зі слухачами. Було надзвичайно цікаво обговорювати питання під різними кутами.
Сарі: Згодна. Дискусії були чудовими. Проходити тренінги та випробувати отримані знання на практиці – єдиний спосіб стати кращим офіцером поліції. На кожному курсі я наголошую, що не існує інструкції, як стати ідеальним поліцейським. Найкращий спосіб досягнути цього – через тренінги та практику. Лише так можна вирости в справжнього офіцера поліції.
Я завжди розповідаю історію про свій перший робочий день у фінській поліції, коли старший колега підійшов до мене і сказав: «Забудь все, чому тебе навчали. Я тобі покажу, як це робиться». Всі сміються і стає зрозуміло, що з подібними ситуаціями стикалися й нові поліцейські. Насправді ж старші співробітники поліції можуть не все знати, оскільки спочатку йде знання законів, у тому числі положень щодо прав людини, і лише потім – застосування цих знань на практиці. Та мужність мати добре серце. Ми тут, щоб допомогти з цим.
