Клієнт поліцейського – не злочинець, а люди. Екс-начальник поліції Вільнюса і голова Консультативної місії ЄС – про українську поліцію та зміни
Вересень 27, 2016
Яких помилок припустилася Україна, створюючи поліцію, і скільки часу потрібно, щоб зламати систему, на прикладі Литви розповідає голова Консультативної місії ЄС в Україні Кястутіс Ланчінскас.
Стаття оригінально опублікована у виданні «Новое время»
Литовець Кястутіс Ланчінскас приїхав займатися українськими реформами в лютому 2016-го – виграв конкурсний відбір. У рідній Литві він почав активно брати участь у змінах, що відбувалися в країні, ще на початку 1990-х, коли невдовзі після здобуття незалежності був оголошений набір в новостворену поліцію. З тих пір більше 20 років Ланчинскас працював у литовській поліції на керівних посадах.
«Нам не потрібно було пояснювати, що треба понаднормово сидіти на роботі. Був час, коли ночували в кабінетах, додому поверталися через три доби, щоб помитися холодною водою, тому що було ембарго з російського боку, не було гарячої води. Ми не отримували ні нафти, нічого. Але ми були молоді, це був гарний час», – згадує він про старт своєї карєри.
Зараз до обовязків Ланчінскаса і очолюваної ним в Україні місії входить допомога з реформуванням цивільного сектора безпеки: поліції, прокуратури, судової системи. Консультативна місія ЄС співпрацює з прикордонною службою, що надає підтримку новим антикорупційним органам, ділиться з українськими колегами найкращими європейськими практиками щодо забезпечення громадського порядку, взаємодії поліції з громадськістю, підбору персоналу. Європейські експерти проводять тренінги, координують проекти інших міжнародних донорів, консультують правоохоронні органи.
В інтервю НВ Ланчінскас розповідає про головні помилки, допущені українцями за останні два роки, і пояснює, чому корупцію неможливо перемогти швидко, а менталітет – заважає проведенню реформ.
— Чому ви вирішили працювати в Україні – в країні, де криза та війна?
— У регіональній поліції, де я працював, є каденція, і мені потрібно було шукати, що я буду робити після того, як моя закінчиться. Я отримав пропозицію з нашого МВС взяти участь у відборі на цю посаду. Я подумав: чому ні? Плюс, моя натура така – хочу щось нове робити.
У нас було багато симпатій до української революції. Я теж це підтримував. Подумав: якщо я можу бути корисний в Україні для здійснення реформ, чому ні?
— Не було сумнівів, чи варто їхати сюди?
— Сумніви завжди бувають. Моя родина залишилася в Литві, і немає ніяких шансів привезти її сюди. Вихід із зони комфорту, який сам собі створюєш – це завжди, з одного боку, виклик, з іншого – завжди ставить в незручне становище. Коли ти виходиш з цієї комфортної зони, ти змушуєш себе чимось новим цікавитися, вчитися. Для мене ця місія – новий досвід, великий виклик. У нас працюють представники 24-х країн.
— Як людина, яка відпрацювала багато років у поліції, як ви зараз оцінюєте реформу МВС в Україні?
— Я, напевно, буду непопулярний, тому що знаю думку українців, українських опитувань. Але поліція здійснює дуже глибокі реформи. І результати глибоких реформ не трапляються завтра, їх буде видно тільки через деякий час. Тому зараз вони роблять основу для того, щоб потім це все розвивалося та йшло вперед.
З одного боку, я оцінюю реформу позитивно. З іншого, я знаю, як важко робити реформи, коли є велика система, де працює дуже багато людей, яка недофінансована. Плюс ситуація на сході країни. Якщо це все скласти разом, то умови, в яких здійснюється реформа – складні. Тим не менш, через два-три роки це все дасть хороший результат.
— Як ви співпрацюєте з МВС, з Національною поліцією?
— З Національною поліцією та МВС у нас взагалі тісні відносини. Експерти зустрічаються з українськими правоохоронцями, я часто бачуся з керівництвом Нацполиції, ми проводимо спільні тренінги, працюємо над документами, стратегією розвитку Нацполиції. Те, що в такій непростій ситуації в країні, при такому тиску з боку політиків і суспільства, керівництво МВС і Нацполиції взяло на себе відповідальність за реформи, вже гідне поваги.
— Міліція в Україні завжди була дуже корумпованою структурою. Вдалося позбутися цього після переатестації?
— Як я вже сказав, все це дасть результати не відразу. Дуже часто питають, чи потрібна була переатестація, як вона проходила, добре чи погано. На мою думку, вона була потрібна. Як вона проходила – інше питання. Самі подумайте: 100 тисяч осіб за неповний рік переатестації — це значний результат. Те, що були помилки, що все відбувалося не ідеально, це теж можна зрозуміти. Але вона була потрібна. І для суспільства, і для самих поліцейських. Вони повинні були визначитися, зрозуміти, де вони працюють, навіщо їх робота.
— Які помилки ви помітили?
— Я думаю, у світі ніхто ніколи такого не робив, коли штат 100 тисяч чоловік повинен бути переатестований.
По-перше, була зроблена помилка у внутрішній комунікації: самим міліціонерам недостатньо чітко пояснили, навіщо це робиться. Спочатку й сама система недосконала. У комісій, які проводили переатестацію, не було досвіду. Вони вчилися під час атестації, роблячи помилки. Але це все можна зрозуміти: не було часу на підготовку. Я можу уявити, який тиск був з боку суспільства, з боку політиків, треба було все робити дуже швидко. Звичайно, в такій ситуації не обійтися без помилок.
— У нас багато говорили про те, що старі міліцейські кадри відновлювалися в структурі через суд, завдяки звязкам.
— Я це не можу коментувати, тому що я теж це чув тільки зі ЗМІ. Так, були випадки, коли люди відновилися. Але потрібно брати ці документи, читати і дивитися, що там було, за якими аргументами це було зроблено, чому.
— Ви займаєтеся темою взаємодії поліції з суспільством? Як в ідеалі повинні поводитись поліцейські в цьому контексті?
— Переаттестованих поліцейських потрібно якомога швидше перепідготувати, тому що змінюється філософія поліції. В радянські часи поліцейський не думав про те, що він член суспільства. Завжди вважалося, що його основний клієнт – порушник закону. Але якщо ми подивимося з іншого боку, то поліцейський – це член суспільства, він живе з людьми, його діти вчаться в тих самих школах. Його клієнт – не обовязково порушник. Клієнти поліції – це суспільство, люди, які хочуть жити мирно, спокійно, люди, з податків яких платиться зарплата поліцейського. Це і повинен розуміти поліцейський.
І нові, і переаттестовані співробітники поліції повинні зрозуміти, що працюють на благо своїх близьких, на благо держави, якій вони давали присягу. Якщо цей перелом у мисленні станеться, всі переаттестовані поліцейські, погано їм було під час переатестації чи добре, повинні провести межу: з дня Х у них починається зовсім інша доба, інша робота.
Можна говорити, що поліцейським потрібно платити 2-5 тис. євро, але, якщо не буде культури організації, цінностей, гроші нічим не допоможуть. Через півроку їм буде мало.
— Багато іноземців, які приїхали допомагати змінювати Україну, часто скаржаться, що стикаються з перешкодами у вигляді українських чиновників старого гарту, з системою. Ви стикаєтеся?
— І так, і ні. Реформа залежить від обох сторін. Від тих, які хочуть реформуватися, і тих, які приїхали допомогти реформуватися. Ті, які хочуть реформуватися, повинні по-справжньому хотіти робити реформу не тільки на папері. А ті, які приїхали допомогти, повинні розуміти, в які реалії вони приїхали. Оцінити ситуацію, свій досвід передати так, щоб він був корисним для цієї країни, цього оточення. Дуже важливо, щоб знайшлася ця синергія.
Є хороший приклад з життя моєї країни, Литви. У 1991-1992 роках хтось у нас придумав, що в Норвегії дуже хороший закон про пенсії. Поїхали в Норвегію, привезли звідти закон, переклали слово в слово, парламент проголосував і прийняв. І потім всі довго дивувалися, чому він не працює. А він не працював з однієї простої причини: Норвегію в Литву не привезли. Менталітет.
— Прикордонна служба теж входить до вашої компетенції?
— Не зовсім, але так. Прикордонна служба ще з 2013 року дуже тісно співпрацює з європейськими структурами за багатьма проектами, ЄС надає фінансову підтримку прикордонній службі. Прикордонна служба розвивається вже декілька років і досить успішно. Зараз ми допомагаємо їй створити ефективну систему управління людськими ресурсами.
— Через багато з тих змін, через які зараз проходить Україна, Литва пройшла ще в 1990-х. На що варто звернути увагу насамперед, з огляду на досвід вашої країни?
— Складно сказати, тому що в той час політична ситуація була зовсім інша, ніж тут.
Точно потрібно як можна швидше створювати стабільні структури правоохоронних органів, створювати систему навчання і перепідготовки, впроваджувати нові методи управління: стратегічне планування, ефективне управління ресурсами, пріоритети, сучасні методи оцінки діяльності.
Напередодні я почув у парламенті про кількісні методи оцінки діяльності. Але вони давно не працюють! Говорити, що зростає злочинність на стільки-то відсотків, а розкриваність на стільки… Я зі свого досвіду можу розповісти як мінімум три способи, як цю розкриваність підвищити на папері.
Або, наприклад, ми говоримо поліцейському: ось, ти їдеш патрулювати, привези 10 протоколів про порушення. Я можу розповісти, як це буде: він знайде перехрестя і за годину ці 10 протоколів складе. Але як це впливає на безпеку дорожнього руху? Аж ніяк. Тому потрібно якомога швидше впровадити найсучасніші методи оцінки.
Якщо говорити про реформи, то треба всім зрозуміти: реформи – це неспинний процес. Я більше 20 років пропрацював у поліції, і ми пережили, як мінімум, шість реформ, і зараз відбувається чергова. Все змінюється дуже швидко.
— У нас близько 20 років не відбувалося взагалі ніяких реформ.
— Така була політична обстановка. Але зараз зібралася критична маса людей, які не хочуть по-старому жити, вони хочуть змін, і це відбувається. Все залежить тільки від людей. Якщо говорити про такі інституції, як поліція, прокуратура та інші, потрібно, щоб там теж зібралася критична маса людей, які хочуть змінитися. І тоді все піде. Потрібно, щоб зявилися сильні лідери, які поведуть за собою. І це не так просто. Тому що ти сидиш такий, нічого не робиш. Чи працюєш 20 років, і знаєш, що знаходишся в комфортній зоні. 20 років робиш те ж саме кожен день, вже все вивчив напамять. І раптом потрібно робити по-іншому, все навпаки. Важко переступити через себе. Але таке наше життя, ми повинні змінюватися.
— Розкажіть про новий антикорупційний проект, який запускають ЄС і Данія в Україні?
— Цей проект розроблений спільно з делегацією ЄС в Україні та Групою підтримки України при Єврокомісії, а також експертами нашої місії. У ньому три напрями. Під нього передбачені значні кошти. По-перше – допомога всім новоствореним антикорупційним агентствам, щоб вони стали незалежними і стабільними організаціями. По-друге, передбачено кошти для допомоги недержавним організаціям, журналістам. І третє – допомога парламенту для ефективного прийняття законодавства для боротьби з корупцією. Плюс будуть виділені кошти для запобігання корупції, щоб пояснити суспільству, чому корупція – це погано, чому кожен повинен починати з себе, один не брати, інший – не давати.
— Ви будете допомагати парламенту? Адже у нас депутати часто навмисно гальмують якісь процеси, спрямовані на боротьбу з корупцією. Останній приклад – електронне декларування, запуск якого нескінченно відтягували.
— Електронне декларування – це позитивне рішення. Без цього, я думаю, неможливо ефективно боротися з корупцією, особливо такого рівня, як в Україні. Так, система, може, й не ідеальна, але вона, як живий організм, постійно вдосконалюється. Вона запустилася, значить, її потрібно лише вдосконалити. Не зупинятися, впроваджувати її у життя, і все буде добре.
Я декларую свої доходи як держслужбовець з 1996 року. Спочатку у нас були паперові декларації, а тепер всі онлайн, вже років 10. Зараз процес вдосконалили: через свій банк, де я отримую зарплату, я декларую все дуже швидко, за 15-20 хвилин, кожен рік, і немає ніяких проблем. Якщо ви мої прізвище та імя введете в пошуку, вам покажуть мої доходи: як вони падали, як піднімалися, скільки і яка у мене є нерухомість. І в цьому я не бачу ніякого негативу.
— Яка відповідальність у вашій країні передбачена для чиновників, які подають декларації не вчасно або брешуть?
— Це зясовується на спеціальній Комісії службової етики. Якщо в декларації просто допущена помилка, немає великих порушень закону, тоді людина може подати так звану вторинну декларацію, або додаткову. А якщо встановлюються якісь розбіжності між доходами і майном, тоді вже податкова інспекція та інші правоохоронні органи, залежно від того, які порушення, приймають рішення, аж до кримінальної відповідальності. Але може бути і податкова відповідальність.
— В Україні чиновники часто приховують нерухомість, не вписують в декларації родичів…
— На все потрібен час. Я не знаю десять років пять чи пятнадцять. Це залежить від того, як швидко люди до цього звикнуть.
З іншого боку, не можна зупинятися, якщо щось не вийшло з першого разу. Потрібно продовжувати удосконалювати, тоді всі звикнуть, воно стане частиною життя. Для мене це вже звична процедура, моє зобовязання як держслужбовця.
— Ви згадували про те, що якісь правила не працюють в різних країнах через різницю в менталітеті. Які особливості українського менталітету заважають рухатися якимось реформам?
— Я не думаю, що це особливості менталітету. Але є одна річ, яку ви повинні зробити. Ви повірили в Революцію Гідності, значить, ви повинні повірити в те, що ви самі можете побудувати країну свою. Молоді люди, з якими я спілкуюся, дуже енергійні, вони хочуть змін. А у людей мого віку багато сумнівів. Мій заклик – не здаватися і йти вперед, не боятися робити помилки і виправляти їх. Немає такої чарівної палички, щоб хтось прийшов до влади, взяв цю паличку, помахав і все змінилося. Це робиться людьми, які працюють щоденно. А лідери держави повинні лише допомагати людям і спільно з ними працювати. Універсального рецепту немає.
Клієнт поліцейського – не злочинець, а люди. Екс-начальник поліції Вільнюса і голова Консультативної місії ЄС – про українську поліцію та зміни is licensed under a Creative Commons Attribution-Share Alike 4.0 License.