Інтерв’ю з Андерсом Ланденом, керівником апарату Консультативної місії ЄС
Березень 03, 2016
Чи не могли б Ви представити себе та коротко розповісти про свій досвід роботи в поліції?
Я комісар поліції зі Швеції. Я вступив до Поліцейської академії у 1984 р. у Стокгольмі та працював на різних посадах у шведській поліції. Зокрема, я працював у сфері кримінальних розслідувань, патрулювання, розвідки та планування, в основному на керівних посадах різних рівнів. Я був керівником операційного департаменту та заступником комісара поліції до того, як став комісаром поліції округу Даларна, де я працював безпосередньо під керівництвом голови поліції Швеції. Я також був у військовій місії ООН у Лівані у 90-х рр. як командувач роти та у військовій місії в Косово у 2004 р. як керівник аналітичного відділу у складі бригади.
Місія нещодавно визначила 5 пріоритетів співпраці з українськими державними установами. Один з них – взаємодія поліції з громадою («community policing»), що є доволі новим поняттям для українців та української поліції. Як би Ви пояснили простими словами, що це означає?
Моя особиста думка, що ця взаємодія може бути організована по-різному, в залежності від вашого бачення, від того, як ви визначаєте взаємодію поліції з громадою, але також в залежності від рівня та різновиду проблем, різниці у демографічних та географічних чинниках, а також наявних ресурсів. Наприклад, у сільській місцевості, ви можете організувати цю роботу у один спосіб, а у великих містах – у інший. Взаємодія поліції з громадою – це, в основному, спроба разом з громадянським суспільством, місцевою владою професійно визначити місцеві проблеми і потім, проаналізувавши їх, знайти шляхи їх розв’язання та тих, хто буде цим займатися. Багато людей думають, що поліція має рішення для всього, але це не так. Є багато рішень та дій, що можуть бути здійснені іншими органами, а не поліцією. Ви також маєте дослуховуватися до місцевих мешканців. У кримінології існують теорії стосовно причин виникнення злочинів та методів їх попередження. Я переконаний, що поліцейські та аналітики мають їх знати.
Чи можете Ви навести конкретний приклад взаємодії поліції з громадою з Вашого власного досвіду роботи в Швеції?
Недалеко від Гетеборга (місто у Швеції) є передмістя, що називається Хаммер Хілл. Це було маленьке передмістя з 15-20 тис. мешканців, з високим рівнем злочинності. Разом з місцевим керівництвом та різними установами ми розробили широкомасштабний план дій щодо попередження злочинів та соціальної стабілізації. Зокрема, ми зменшили кількість поверхів найбільших будинків, що були у найгіршому стані, з 12 до 5, пофарбували їх і зробили ремонт. Ми закрили пральні, розташовані у підвалах, що були досить розповсюджені у ті дні в Швеції. Там траплялося багато злочинів, починаючи з крадіжок білизни і закінчуючи зґвалтуванням жінок. Власник побудував натомість маленькі будиночки у подвір’ях, де були встановлені пральні машини. Поруч були організовані також маленькі кафе. Раптово люди почали зустрічатися та розмовляти, що посилило неформальний соціальний контроль, що є дуже важливим в таких районах. Ми прибрали кущі та збільшили освітлення у парках. Поліція почала частіше патрулювати у небезпечний час та у небезпечних місцях. Розслідування по найгіршим злочинцям поставили у пріоритет та багато з них потрапили до в’язниці. Представники громадянського суспільства, зокрема місцевий футбольний клуб, патрулювали по п’ятницям та суботам в окрузі, спілкувалися з дітьми. В результаті рівень злочинності впав щонайменше на 30%. А у деяких сферах, наприклад, крадіжки автомобілів, рівень злочинності впав на 80%, оскільки були запроваджені певні міри, що ускладнили крадіжки авто. Соціальна мобільність також посилилась, оскільки раптово людям почало подобатися жити в окрузі. Люди стали краще знати один одного. Ми впевнені, що цей план дій дійсно допоміг створити стабільність та зменшити рівень злочинності у цьому окрузі.
Стосовно реформи поліції в Україні, як Вам напевно відомо, наразі організовується багато навчальних програм і тренінгів для нових поліцейських. Яка Ваша думка стосовно цих тренінгів? Яку підготовку отримують поліцейські у Швеції?
Зараз базова підготовка поліцейських у Швеції триває 3,5 роки. Вона включає практику у поліцейських установах, де майбутні випускники будуть працевлаштовані. Наша освіта за останні 15 років стала все більш академічною. Вона більше сфокусована на академічних знаннях, розумінні поведінки людей з психологічної точки зору. В ній менше практичної підготовки поліцейських – використання жезлів, керування автомобілем та стрільба. Це більше залишається на регіональному рівні – надати подібну підготовку. Наразі триває дискусія перенести поліцейську освіту в університети – хоча у нас досі є поліцейські академії – і дати їм можливість взяти на себе перші роки освіти та залишити практичну підготовку поліції.
Одна з спільних робочих груп Національної поліції України та Консультативної місії ЄС з питань роботи з персоналом займається зокрема питанням Національної Академії внутрішніх справ України. Вони намагаються розробити принципово нову освітню програму для майбутніх поліцейських. Якби Ви могли дати пораду, щоб б Ви порекомендували?
Не втрачайте фокус на основних питаннях – законодавстві, наприклад. Поліцейські мають вивчати відповідне законодавство, це природньо. Але на додаток до цього, важливо мати академічне розуміння поведінки людей та тісно пов’язаної з цим кримінології – коли йдеться про попередження злочинів, причин їх виникнення, ефективності тих чи інших заходів, розподілу обов’язків у сфері попередження злочинів та інші подібні речі. Завдання поліції – не лише патрулювати та саджати людей за грати і бути репресивним органом. Ми також маємо бути проактивними та намагатися попереджувати злочини. І потім з’являються інші теми, що стають більш і більш актуальними, наприклад, комунікації, права людей, гендерні питання та права дітей, що також мають стати частиною підготовки поліцейських, щоб вони мали загальне розуміння цих питань, шо потім будуть природньо інтегровані в щоденну роботу поліції, а також її стратегії та діяльність.
Один з аспектів реформи правоохоронних органів України – відмежування поліції від Міністерства внутрішніх справ. Якщо ми знову повернемося до досвіду Швеції – яке розмежування повноважень між МВС та Національною поліцією? Які повноваження має міністр внутрішніх справ?
У нас немає Міністерства внутрішніх справ. Але у нас є міністр внутрішніх справ. Це одна посада. Це міністр без портфеля, як ми кажемо, і він підпорядковується міністру юстиції. До його повноважень входять питання кризового управління та відповідні органи, а також поліція. Цей міністр по суті відповідає за поліцію. Ми маємо чітке розмежування між повноваженнями міністра та голови Національної поліції. Міністру внутрішніх справ повністю заборонено втручатися у будь-які операційні питання, наприклад розподіл ресурсів. Це питання знаходиться у компетенції голови Національної поліції. Звичайно, на політичному рівні приймаються рішення щодо загальної чисельності поліцейських, бюджету та деяких загальних стратегічних напрямів діяльності. Ці рішенні передаються голові поліції і на цьому все. Міністр у моїй країні точно не має права втручатися у спеціальні операційні питання, наприклад, у кримінальні розслідування.
Крім поліції, Міністерство внутрішніх справ України координує роботу Прикордонної, Міграційної служб, Служби надзвичайних ситуацій, Національної гвардії. А як ці служби організовані у Швеції?
Normal 0 false false false EN-GB X-NONE X-NONE /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:”Table Normal”; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-parent:””; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin-top:0cm; mso-para-margin-right:0cm; mso-para-margin-bottom:8.0pt; mso-para-margin-left:0cm; line-height:107%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:11.0pt; font-family:Calibri; mso-ascii-font-family:Calibri; mso-ascii-theme-font:minor-latin; mso-hansi-font-family:Calibri; mso-hansi-theme-font:minor-latin; mso-ansi-language:EN-GB;}
У нас немає окремої Прикордонної служби, вона інтегрована до поліції у вигляді відповідних департаментів, де працюють також і спеціально підготовлені цивільні співробітники. Що стосується служб порятунку, вони розділені між різними муніципальними округами. Я не вважаю це гарним рішенням, оскільки муніципальна влада не завжди має можливість підтримувати відповідні стандарти рятувальних робіт. Є відповідна установа – Агентство з надзвичайних ситуацій Швеції, що координує роботу цих місцевих служб порятунку та дає вказівки з національного рівня. Хоча і тут існують проблеми з координацією. На мою думку, служби порятунку мають бути організовані державою.
