Велика реформа – у маленьких змінах
Серпень 29, 2017
Кажуть, згаяного часу й конем не доженеш. І ось Україна, яка відсвяткувала кілька днів тому 26-ту річницю своєї незалежності, мабуть, теж його не дожене…
Якщо поглянути на реформи і оцінити досягнення, можна навіть сказати, що часу в України вже обмаль.
Упродовж трьох з половиною років, що минули з часів Майдану, у правоохоронних відомствах та установах, які забезпечують верховенство права спостерігалися певні зміни на краще і ми продовжуємо дивитися в майбутнє з оптимізмом. Але варто глянути правді в очі: багато громадян України розчаровані та невдоволені тим, що реформи далі цього так і не пішли. Я і сам цим розчарований.
Консультативна місія Європейського Союзу (КМЄС) працює в країні вже майже три роки. Наша європейсько-українська команда експертів та радників день у день працює над тим, щоб “підштовхнути” Україну до реформ. Ми теж бажаємо, щоб процес реформування проходив швидше, але маємо бути терпеливими і продовжувати йти до мети потихеньку-помаленьку.
Серед значних досягнень, яким ми не можемо не радіти, слід відзначити створення Національної поліції та антикорупційних відомств. Водночас якихось інших фундаментальних реформ, що могли б суттєво покращити життя людей, Україна так і не дочекалася…
Щоб не бути голослівними, наведемо кілька прикладів. Концепція реформування Служби безпеки України (СБУ), що має перетворити цю установу на сучасну оперативно-розшукову службу, ще очікує на затвердження на найвищому рівні та залишається першочерговим і невідкладним завданням.
Національне антикорупційне бюро України досягло величезних успіхів, але ж розслідування резонансних справ, пов’язаних з корупцією високопосадовців, – лише частина комплексного процесу, який має закінчуватися притягненням винних осіб до кримінальної відповідальності, засудженням їх до позбавлення волі та поверненням незаконно здобутих активів.
Сподіваємося, що це колись-таки станеться. Ще однією нагальною потребою є створення незалежного судового органу, який зможе гарантувати право на справедливий суд та забезпечити винесення обвинувальних вироків.
Останніми місяцями КМЄС разом з українськими та міжнародними партнерами багато часу присвятила розробці проекту Закону України “Про національну безпеку”. Новий закон повинен стати підґрунтям для досягнення європейських принципів демократичного контролю над безпековими відомствами та відомствами розвідки, а також розширення можливостей громадян для оскарження адміністративних рішень в судовому порядку.
Знов-таки, коли закон буде ухвалено, постане питання практичної реалізації його положень, адже досягнення конкретних результатів залежатиме від того, чи будуть виконані розроблені стратегії та плани дій.
Кінцевою метою реформ має бути забезпечення верховенства права. Так що ж таке “верховенство права”?
Почати можна вже з того, що установи й відомства, відповідальні за забезпечення верховенства права в країні, мають самі поважати закон.
Чи можна очікувати дотримання законів від простих громадян, якщо закон не застосовується однаково до всіх? До процесу реформування мають залучитися всі – від міністрів, депутатів і керівників відомств до державних службовців та громадян. У кожного своя роль.
Такий орган, як Національна поліція багато в чому є “обличчям змін”, “обличчям реформ”. Хто, як не працівники поліції, має бути взірцем для інших? Їхні стандарти мають бути високими вже лише тому, що сама специфіка їхньої роботи така, що вони постійно перебувають під пильною увагою громадян, які, дивлячись на правоохоронців, на поліцейських, роблять висновки щодо того, як їм самим слід поводитися.
Поліцейські мають бути зразком для суспільства. Вони мають допомагати громадянам не втрачати віри в те, що їхня країна може поступово побудувати інклюзивну демократію, засновану на принципах рівних можливостей та взаємної довіри. Цього прагнуть усі українці, і саме такою бажає бачити Україну Європейський Союз.
Ті, хто охороняє верховенство права, а саме: працівники поліції, СБУ і прокуратури, – зробили вибір служити своєму народові, своїй країні добровільно. Силоміць на державну службу їх ніхто не тягнув. Вони уклали угоду з народом України, і частиною цієї угоди є обов’язок вести людей за собою, надихати їх власним прикладом.
Успіх реформ, на мою думку, великою мірою залежить саме від цих культурних та поведінкових чинників, від наявності правильної системи цінностей, від застосування цих цінностей у повсякденній роботі. Тут великого розуму не треба: стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Поважай – і тебе поважатимуть. Крім того, правоохоронці – громадяни держави.
Не зрозумійте мене неправильно: я не показую на правоохоронців пальцем і не звинувачую їх, тому що вони якраз у цьому напрямі дійсно зробили вже чимало.
Водночас я не хочу, щоб хтось недооцінював масштаби і значення змін, яких потребує політичне керівництво країни. Кожний державний службовець має відчувати особисту відповідальність і вносити свою лепту в процес реформ.
Проте, на мою думку, коли ми підкреслюємо – і на те є вагомі причини – важливість великих структурних змін для досягнення цілей реформи, дуже легко забути, що великі зміни починаються з маленьких і що деякі дрібниці мають дуже велике значення. Закупівлі нового обладнання без зміни організаційної культури в довгостроковій перспективі нічого не дадуть.
Кожен має бути лідером на своєму місці. Не має значення, чи ви пересічний громадянин, чи високопосадовець: усе починається з того, яким ви уявляєте своє майбутнє і що ви робите для того, щоб воно вже зараз стало реальністю. Тоді, можливо, і зміни б відбулися швидше, ніж ви очікували…
Опубліковано в Українській правді 29 серпня 2017 року
