Боротьба України за справедливість: збалансовуючи надію та реальніть для жертв війни
Червень 14, 2024
Протягом довгих десяти років Україна потерпає від російської військової агресії, що глибоко вплинула на її громадян. Нещодавнє соціологічне дослідження Харківського інституту соціальних досліджень показує приголомшливу статистику: майже 80% українців вважають себе жертвами війни. Ця жахлива цифра свідчить про масштаб травми, яку переживає нація. Саме таку реальність було висвітлено під час конференції «На зламі історії: шлях до справедливості для жертв війни в Україні», що пройшла у Львові минулого тижня.
Конференція, організована Українською Гельсінською спілкою з прав людини та Проєктом USAID «Права людини в дії», стала важливою платформою для обговорення численних викликів у встановленні справедливості для жертв війни. З початку війни в Україні в 2014 році та з повномасштабним вторгненням Росії в 2022 році потреба у забезпеченні справедливості для українців, котрі постраждали від війни, лише посилилася. Консультативна місія ЄС (КМЄС) в Україні виступила партнером цього заходу, а її експерти взяли участь у панельних дискусіях разом із урядовими посадовцями, юристами, журналістами, істориками та іншими експертами.
Тематика панельних дискусій була вкрай актуальною та своєчасною, але й доволі складною. Учасникам обговорень довелося зіткнутися з жорстокою реальністю війни, коли необхідно відкрито говорити про виклики, щоб знайти найкращі можливі рішення.
Справедливість для всіх: це можливо чи нереально?
«Минулий досвід навчив нас не тільки тому, що процеси встановлення правосуддя займають багато часу, але й того, що вони не можуть бути настільки такими всеохоплюючими, як цього бажають жертви. Величезна кількість кримінальних інцидентів, які перебувають під розслідуванням, ще більше підкреслює необхідність чіткого інформування громадськості про те, чого можна очікувати», – підкреслив Шон Патель, старший радник КМЄС з питань переслідування міжнародних злочинів, під час панельної дискусії, що була присвячена питанням, чого можуть очікувати жертви в плані відповідальності за міжнародні злочини.
Процеси правосуддя, як відомо, повільні і часто не виправдовують очікувань постраждалих. Відтак комунікація щодо реалістичних результатів є надзвичайно важливою. Міжнародний кримінальний суд, який жертви часто сприймають як маяк надії, стикається з природними обмеженнями в масштабах і впливі на повсякденне життя жертв. Це нормально, враховуючи практичні наслідки, які випливають із принципу комплементарності. З точки зору репарацій, на відміну від індивідуальних компенсацій, колективні репарації на рівні громади часто є більш життєздатним результатом.
Слід також враховувати механізми правосуддя перехідного періоду та процеси некримінальної відповідальності. Жертви часто прагнуть визнання їхнього болю та страждань, а не лише судових рішень.
Незважаючи на те, що процеси притягнення до відповідальності довготривалі, дорогі і часто розчаровують, жертви не повинні втрачати надію. Хоча й не без недоліків, проте досягнуто значного прогресу. Україна продемонструвала розуміння необхідності цілісного підходу, наприклад, шляхом створення нових інституцій, таких як Координаційний центр потерпілих і свідків при Офісі Генерального прокурора. А ще сам факт того, що інтеграція більш орієнтованого на жертв підходу в слідчі та прокурорські процеси відбувається під час збройного конфлікту, є досягненням, яке не можна недооцінювати.
«Не будемо також забувати, що на міжнародному рівні було небагато збройних конфліктів, у яких підтримка жертв, а також більш широка підтримка була настільки стійкою, а зусилля щодо кримінальної відповідальності – такими рішучими», – підсумовує Шон Патель.
Виклики щодо компенсації жертвам: матеріальні проти нематеріальних
Питання компенсації є ще однією значною перешкодою. “Чи вірять українці у можливість отримання репарацій від Росії? Коротко кажучи, ні,” зауважує Андрій Черноусов, заступник голови правління Харківського інституту соціальних досліджень. Більшість респондентів (61%) скептично налаштовані щодо репарацій від Росії, тоді як 26% вважають, що це може статися в довгостроковій перспективі. Лише 6% опитаних оптимістично налаштовані щодо можливості отримання репарацій найближчим часом.
Проте, поряд з матеріальними збитками, українці також зазнали інших втрат через конфлікт. Важливо забезпечити компенсацію за нематеріальну та моральну шкоду. Те саме дослідження показує, що через війну майже 40% українців зазнали психологічних травм; 19% зазначили, що їхні хронічні захворювання загострилися або ж з’явилися нові.
Стандарти ЄС та інші міжнародні стандарти вимагають від держав наявності фінансованого державою механізму компенсації за насильницькі злочини. Такого загального механізму в Україні ще немає. Директива ЄС про компенсацію та Конвенція Ради Європи про компенсацію жертвам насильницьких злочинів вказують на цю прогалину, яка, якщо її усунути, могла б значно допомогти жертвам воєнних злочинів, особливо тим, хто належить до вразливих груп.
Директива ЄС про права жертв окреслює загальні права постраждалих, і Україна узгоджує ці стандарти, зосереджуючись на запобіганні вторинної віктимізації та збільшенні доступу до психологічної підтримки та юридичного представництва.
“Важливим принципом, встановленим як найкраща європейська практика, є відсутність ієрархії серед жертв. Але ми змушені встановлювати пріоритети, коли маємо обмежений бюджет. Здається, серед міжнародних та українських експертів зростає консенсус щодо того, що ми повинні надавати пріоритет найбільш вразливим категоріям потерпілих. Сюди, як правило, відносяться жертви тортур та ті, хто пережив сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом,” наголошує Ула Кварнстром, старший радник КМЄС з питань прав потерпілих Консультативної місії ЄС Консультативної Місії ЄС. “Не можна допустити ситуації, коли такі вразливі жертви, як ті, хто пережив сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, змушені боротися за отримання базової підтримки для функціонування протягом дня. Державна політика повинна захищати їх як пріоритетну групу.”
Справедливість, примирення та післявоєнне врегулювання
У ході цієї панелі експерти обговорювали можливості відновлення, заснованого на справедливості, та підходи до вирішення чутливих питань, включаючи колабораціонізм, амністію та реінтеграцію деокупованих територій.
Переважна більшість респондентів, (понад 80%), погоджуються з необхідністю кримінальної відповідальності за співпрацю з росіянами на окупованих територіях. “ Ми розклали це питання більше. Чи потрібно карати за колабораціонізм вчителів, лікарів, комунальників? Безумовна підтримка, понад 50% опитаних, покарання представників псевдоорганів влади, правоохоронних органів, посадовців. Далі відсоток підтримки притягнення до відповідальності істотно зменшується. Спостерігаємо розуміння, що люди, які вимушені лишатися в окупації, мають продовжувати виконувати свої функції, надавати соціальні послуги,” пояснює Андрій Черноусов.
Щоб забезпечити соціальну згуртованість та ефективне управління на деокупованих територіях, Україна має зосередитися на судовому переслідуванні правопорушників, які вчинили тяжкі злочини, при цьому розробляючи комплексну стратегію механізмів правосуддя перехідного періоду. Ця стратегія має передбачати співпрацю з різними зацікавленими сторонами, включаючи групи постраждалих, громадські організації та міжнародних партнерів, щоб забезпечити відновлення правосуддя.
“Підхід ЄС до правосуддя перехідного періоду може слугувати моделлю, наголошуючи на кримінальному правосудді, пошуку істини, відшкодуванні та гарантіях неповторення. Вирішальним для зусиль України з реінтеграції буде забезпечення того, щоб процеси правосуддя перехідного періоду були інклюзивними, враховували конкретний контекст і ґрунтувалися на правах людини,” – підкреслив Гідо Острайх, керівник відділу КМЄС з питань прокуратури та судоустрою.
План дій ЄС щодо прав людини та демократії на 2020-2024 роки підкреслює важливість усунення прогалин у підзвітності та підтримки правосуддя перехідного періоду в країнах, що не входять до ЄС. Комплексний підхід ЄС включає реформування національного кримінального законодавства, розвиток прокуратури та судових можливостей, а також надання довгострокового захисту та допомоги свідкам і жертвам. Крім того, він підтримує ініціативи з пошуку істини, засновані на міжнародному праві та передовій практиці, і заохочує орієнтовані на жертв підходи до політики відшкодування для забезпечення правосуддя та реабілітації.
Крім того, Євросоюз підтримує реформи сектору безпеки та правосуддя, спрямовані на встановлення цивільного контролю та врядування, впровадження процедур перевірки та кодексів поведінки, що відповідають міжнародним стандартам з прав людини. І, як підкреслила Іванна Ільченко, спеціалістка з питань правової реформи КМЄС, важливо дотримуватися міжнародних зобов’язань відповідно до Четвертої Женевської конвенції щодо прав цивільних осіб під окупацією у зв’язку з криміналізацією колабораційної діяльності. Керівні принципи ЄС щодо правосуддя перехідного періоду підкреслюють національну та місцеву відповідальність, процеси участі та інклюзивність, забезпечуючи активну участь жертв і громадянського суспільства.
