#АгентиЗмін – Леся Ярошенко, менеджерка з комунікації, Український Жіночий Фонд
Листопад 25, 2021
«У дев’ять років я випустила свою першу газету – в єдиному екземплярі, рукописну і мальовану, про історії, які відбулися того дня в моєму класі. Згодом почала приносити свої замітки до дитячої та молодіжної газет. Там один із дорослих газетярів «пригостив» мене брошурою IREX про журналістику розслідувань. Герой видання – американський журналіст, який замаскувався під робітника і збирав факти зловживань у компанії. Публікація наробила галасу, змінила суспільну думку. Мені дуже захотілося, щоб і в Україні існувала «четверта влада». Хоча моя «бульбашка» тих часів у газетах читала здебільшого кримінальні хроніки, поради цілителів та гороскопи – і звучала як «Ну що поробиш…».
Я вступила до Інституту журналістики, з першого ж курсу почала працювати в міській газеті. Після мого репортажу з однокімнатної квартири, в якій мешкав лікар із дружиною, п’ятьма дітьми, фортепіано і скрипкою, родина невдовзі отримала ордер на нове велике помешкання. Цикл історій про виборців, які голосували «як треба» за гречку й пиво, членів виборчих комісій, які «редагували» результати волевиявлення, міліцію, яка знищувала відзняті плівки й записи фальсифікацій, стали частиною палива, з якого запалала Помаранчева революція 2004-го року. Я тоді створила страйковий комітет у своєму навчальному закладі, ми добились офіційної позиції навчального підрозділу щодо політичної ситуації і обіцянки не тиснути на учасниць та учасників мирних акцій протесту, разом зі студентами-юристами відкрили «гарячу лінію» для студентів і викладачів, які зазнають політичних переслідувань. Випускали самвидав «ЇЖак», в якому розповідали гарячі революційні новини в гумористичній формі. Щоденний наклад п’ять тисяч примірників для страйкарів наметового містечка друкувала інформаційна агенція – в обмін на переклад стрічки новин (українська-російська-англійська), який на волонтерських засадах здійснювали наші студенти.
Через десять років моя «бульбашка» зазвучала як «Що зробити?», лідерами думок стали люди з організацій громадянського суспільства. Вони мислили й діяли, як інша цивілізація: «Хочеш змін –почни із себе». Мені хотілося стати частиною цієї спільноти, але не піти з професії. Так у житті з’явився медіамоніторинг виборчих кампаній: я збирала факти викривлення інформації та нерівного доступу кандидатів, аналізувала маніпуляційні технологій медіа. Ці матеріали лягали в основу курсів медіаграмотності та публікацій, завдяки яким і медійники, і їхня аудиторія починали відрізняти інформування від агітації.
Потім були кампанії за відповідальну благодійність після Революції Гідності (перш ніж зробити пожертву, переконатися, що внесок піде на добру справу, а не шахраям); за смс-благодійність без податків, яка давала змогу мобілізувати колосальні ресурси за лічені дні; волонтерство словом і ділом, завдяки якому були зібрані мільйони гривень на лікування дітей, тисячі літрів донорської крові для порятунку життів; записані аудіокниги для людей із порушенням зору; у маленькі мовчазні села приходив зв’язок – а з дворів і спортмайданчиків столиці ішли незаконні забудовники.
Спершу берешся за все, у що віриш і що хочеш змінити. Згодом розумієш, що варто сконцентруватися на системних рішеннях і приєднатися до сили, яка має стратегію змін і ресурси на втілення. Проблему нерівності жінок і чоловіків я знаю не з газет. Сексуальні домагання, робота, яка не цінується і не оплачується, закритий доступ до професійної самореалізації матерям, домашнє насильство. Я приєдналася до команди Українського Жіночого Фонду, який змінює ці звичаї і системи – з жінками і для жінок, допомагає жіночому/феміністичному руху просуватися до ґендерної рівності, яка вигідна всім.»
*Позиції, висловлені героями серії #АгентиЗмін, можуть не співпадати з позицією КМЄС. Поділіться власною історією – пишіть нам на stories@euam-ukraine.eu (не більше 500 слів).
