Чому в Україні жертви злочинів страждають двічі
Березень 28, 2019
Якщо вам не пощастило стати жертвою злочину, то вам не пощастило двічі: спочатку — коли вам завдали фізичних або моральних страждань, і вдруге — коли злочинця притягають до відповідальності.
Здавалося б, жертві злочину мали б допомагати справитися з шоком та іншими супутніми наслідками, а процесуальні дії мали би бути сповнені співчуття. Але в українських реаліях все ледь не навпаки.
В Україні майже відсутня кваліфікована психологічна допомога постраждалим. Їх можуть підтримати хіба що родичі та друзі. Так само, коли потрібно оплатити лікування внаслідок злочину, доводиться розраховувати лише на себе й на своїх близьких. Ситуація ще гірша у разі вбивства, коли родичам потрібно знайти кошти на поховання.
Із самого початку виникають проблеми з визнанням особи потерпілою. Якщо вас не визнано потерпілим, то й усіма правами потерпілого користуватись ви не зможете (право на доступ до матеріалів справи, право подавати позов про відшкодування шкоди тощо). На практиці той факт, що ви — потерпілий, підтверджується пам’яткою про права потерпілого. Це свого роду підтверджуючий документ, який не завжди вдається отримати.
Важкою є і процедура допиту. Українських правоохоронців не навчають проявляти чуттєвість до потерпілих під час проведення допиту. Якщо стан потерпілого і враховується, то це зазвичай відбувається виключно завдяки особистим якостям окремих правоохоронців, а не через вимоги закону. Крім того, потерпілих можуть допитувати про те саме знову й знову, і це може продовжуватися роками, часто ледь не до винесення вироку.
Законодавчий контекст
У 2012 році Україна ухвалила новий Кримінальний процесуальний кодекс (КПК). Загалом, міжнародна спільнота вважає ухвалення КПК позитивним кроком, хоча застосування деяких його положень викликало складнощі на практиці. Передумовою розробки нового кодексу було те, що Європейський суд з прав людини встановив низку порушень, зумовлених недостатнім захистом прав людини старим КПК.
Новий КПК впровадив низку гарантій захисту прав підозрюваного. Однак, приділивши більшу увагу правам підозрюваних, законодавець дещо відсунув права потерпілих на другий план. Хоча у кодексі наведено значний перелік прав потерпілого, часто на практиці ці права залишаються без достатніх гарантій. Окрім того, автори нового КПК дещо оминули сучасні стандарти прав потерпілих.
Можливо, саме тому нам так часто доводиться чути від практиків, що зараз в Україні більше турбуються про злочинця, ніж про потерпілого.
Варто визнати, що захист прав потерпілих у кримінальному процесі є порівняно новою тенденцією навіть у Європейському Союзі. Так званий підхід, орієнтований на потерпілого (англ.victim-centred approach), є новинкою. У ЄС його почали широко використовувати лише після ухвалення у 2012 році Директиви ЄСпро захист потерпілих, тобто того самого року, коли був ухвалений новий КПК. Тому не варто дивуватись, що в Україні тільки зараз починають звертати увагу на ці стандарти.
У цьому контексті, представники Консультативної місії ЄС зіштовхнулися з певними труднощами, коли запропонували закріпити нові стандарти захисту потерпілих в українському законодавстві. Яскравим прикладом можна вважати концепцію захисту від вторинної віктимізації.
Що таке вторинна віктимізація і як від неї захистити?
Якщо держава не змогла захистити потерпілого від злочину, то вона, принаймні, має захистити його від наслідків злочину.
Захист від вторинної віктимізації — це коли держава захищає потерпілого від негативних психологічних, матеріальних і юридичних наслідків злочину. Деякі потерпілі є особливо вразливими до вторинної віктимізації. Насамперед, йдеться про потерпілих від насильницьких злочинів, зокрема статевих, торгівлі людьми, тероризму, злочинів на ґрунті ненависті й усіх злочинів проти неповнолітніх.
В Європейському Союзі поширеним стає створення соціальних служб для підтримки потерпілих. Такі служби надають психологічну підтримку, первинні юридичні консультації та інформацію про хід розслідування.
Наприклад, у Швеціїодразу після скоєння злочину поліцейські запитують потерпілого, чи він хоче, щоб із ним зв’язалася служба, яка надає підтримку потерпілим. У разі згоди, служба пізніше контактує з потерпілим і надає необхідну допомогу. Для запобігання вторинної віктимізації такий сервіс має запрацювати і в Україні, але, на жаль, його створення поки що навіть не обговорюється.
Тим часом можна було б запровадити інші інструменти запобігання вторинній віктимізації шляхом внесення змін до чинного законодавства, передусім — змін до КПК.
Оскільки потерпілий може сильно страждати вже від самої зустрічі з кривдником, кількість таких зустрічей треба зводити до мінімуму.
У судовому засіданні можна використовувати спеціальне захисне скло чи систему відеозв’язку, щоб між потерпілим і обвинуваченим не було візуального контакту. Крім того, можна заборонити обвинуваченому наближатись до потерпілого на певну відстань. У країнах ЄС суди іноді обладнані окремими кімнатами очікування для потерпілих, щоб вони не чекали на засідання в коридорі разом із кривдником. Із цих кімнат також може здійснюватися відеозв’язок із судовим засіданням, де розглядається справа щодо кривдника.
Кількість допитів потерпілого має бути мінімальною, особливо коли йдеться про вразливих потерпілих. Допити мають проводитися у делікатній і шанобливій формі, із можливістю одноразового відеозапису допиту для подальшого відтворення в суді.
Слід пам’ятати про необхідність мінімізації й усіх інших процесуальних дій за участю потерпілого. Що менше потерпілому доводиться згадувати про своє горе, то краще.
З іншого боку, важливим є належне інформування потерпілого про рух справи. Це потрібно не тільки для психологічного комфорту потерпілого, але й з юридичних міркувань.
Потерпілим мають повідомляти про кожен етап справи й ключові моменти її розгляду. Зокрема, важливо, щоб уразливі потерпілі, як-от постраждалі від насильницьких злочинів, мали також право на безоплатну правову допомогу.
Фото й відео з місця злочину можуть викликати підвищений інтерес суспільства. Репортажі про кримінальні події, фото й відео з місця злочину часто потрапляють до новин. При цьому мало хто зважає на почуття потерпілого, чиє горе та сльози виносяться на загал.
Така ситуація неприпустима. Публікація без згоди потерпілого будь-яких відомостей, що може призвести до його впізнання, є неприйнятною. І це має бути чітко закріплено в законі. Винятком можуть бути лише випадки, коли публічний інтерес переважає над правом на приватність. Наприклад, у випадку, коли злочин вчиняє високопосадовець.
На сьогодні в Україні відсутній державний механізм компенсації завданої злочином шкоди. Хтось скаже: «Нехай відшкодовує злочинець, це ж він завдав шкоду». Однак наш аналіз свідчить, що на практиці отримати відшкодування шкоди від засудженого часто є неможливим. У таких випадках шкоду мала б відшкодовувати держава, але це стосується тільки насильницьких злочинів. Для цього ми пропонуємо створити спеціальний компенсаційний фонддля потерпілих від насильницьких злочинів. Такий фонд має допомагати потерпілим справитись зі складною ситуацією після злочину, наприклад, покривати витрати на лікування. Після цього держава отримувала б право вимагати від правопорушника компенсацію коштів, сплачених потерпілому.
Для захисту від вторинної віктимізації особливе значення має оплата першочергового лікування та реабілітації. Ми пропонуємо створити таку можливість ще до завершення слідчих та судових процедур.
Зазначені приклади – це лише кілька способів захисту потерпілих від вторинної віктимізації. Однак їх варто було б впровадити в Україні вже найближчим часом. З огляду на це, КМЄС розробила низку пропозицій щодо внесення змін до законодавства.
Зокрема, КМЄС запропонувала, з-поміж іншого, впровадити концепцію захисту від вторинної віктимізації і закріпити її в КПК. Зрештою, ми разом із нашими партнерами досягли спільного бачення в цьому питанні. Принаймні ідея захисту від вторинної віктимізації тепер знайома й підтримується відповідними органами влади.
Отже, є всі передумови для посилення захисту потерпілого. Сподіваємося, що незабаром майбутнє принесе потрібні зміни.
Вероніка Крісткова, старший радник з правової реформи Консультативної місії ЄС
Вадим Човган, експерт з правової реформи Консультативної місії ЄС
Опубліковано в Українській правді 27 березня 2019
